Samvel Azizian (samvelazizian) wrote,
Samvel Azizian
samvelazizian

СКАРБИ ВАВЕЛЬСЬКОГО ЗАМКУ ( ІІ-а частина ) Վավելի ամրոցի գանձերը

samvelazizian Долгие века, со времен упадка Армянского государства в XIV в. до его возрождения в начале ХХ в., Львов оставался значительным культурным центром армянской диаспоры.


2. Марина Мнішек — імператриця Марина

Історія всього життя  в одній картині

Саме із середовища галицьких багатонаціональних майстрів та ремісників на переламі середніх і новітніх століть вийшла плеяда талановитих живописців, які поклали основу унікальної Львівської художньої школи. Одним з найяскравіших представників її за часів епохиРенесансу був майстер історичних портретівльвів’янин вірменського походження Шимон Богуш (Szymon Boguszowicz). Сьогодні його художні портрети, окрім Львівської картинної галереї,  можна побачити  в  експозиціях відомих  європейських музеїв.  Так, у зібраннях художніх творів Вавельського Королівського музею, що в Кракові, поряд з портретами польських королівекспонується унікальна картина Шимона Богуша  “Марина Мнішек”, яку він намалював 1606 року в Москві.

На портреті у повен зріст зображена незвичайної краси жінка, одягнена в дорогу  весільну сукню і вся завішана коштовностями. У правому верхньому кутку картини — двоголовий орел, герб російських царів. Там же зазначена дата: 1606 рік. Під гербом на вкритому оксамитом постаменті — знаменита діамантова “Велика корона” російських царів. Поруч із нею — скіпетр. Чи не той це страхітливий скіпетр, яким, за переказами, “Цар і великий князь всієї Русі” Іван IV Грозний у 1582 році вбив свого сина Івана, героя Лівонської війни і, ставши синовбивцею, накликав на свій рід страшне прокляття? Внаслідок цього спадкоємцем трону став недієздатний царевич Федір, який загадково помер, залишившись в історії останнім царем iз династії Рюриковичів. По лівому боці картини написано: “Марина Мнішек... дружина Дмитра Московського Імператора”. Напис на картині викликає багато цікавих питань. Насамперед, ким насправді була Марина Мнішек? Адже в ієрархічному реєстрі російських монархів немає цариці з таким ім’ям. І хто такий Дмитро, названий імператором? Усім відомо, що перший російський імператор  був обраний у 1721 році, і ним став Петро І Олексійович (Великий), а до нього всіх російських правителів величали царями або князями. Відповіді на всі ці питання можна одержати, тільки відкривши книгу історії. З неї ми довідаємося, що ім’я  Марини Мнішек дуже добре відоме історикам і тісно пов’язане з іменами найяскравіших історичних особистостей того часу. Можна без перебільшення сказати, що Марина Мнішек була залучена до найбільшої інтриги в історії Росії, Польщі та України XVII століття. Гравцями в цій інтризі були королі Польщі та Швеції Сигізмунд ІІІ Ваза, російські царі Борис Годунов і Василь Шуйський, російські герої Мінін і Пожарський, ватажок народного руху Іван Болотников, царі-самозванці Лже-Дмитрії І та ІІ, козачий отаман Іван Заруцький, запорозькі козаки з гетьманом Петром Сагайдачним на чолі, які ледве не захопили Москву.


  До інтриги, що тривала довше десяти років і була названа в російській історії “смутным временем”, також залучилися величезні маси людей та народів Московщини, України (зокрема Чернігово-Сіверщини) та Польщі. Весь цей час Росія, по суті, перебувала у стані кровопролитної громадянської війни, вирішувалося питання, а чи буде надалі існувати Московська держава? А почалося все з боярських чвар, які спалахнули в Москві після смерті Бориса Годунова. Скориставшись тим, що покійний цар не мав спадкоємця (царевич Дмитро був знищений за наказом самого ж Бориса), польський король Сигізмунд ІІІ Ваза захотiв “обрати” на російський престол свого ставленика, прозваного в народі Лже-Дмитрій. Родзинкою цієї афери мала стати честолюбна й освічена 18-річна галицька красуня Марина Мнішек. Вона народилася приблизно 1588 року в галицькому містечку Самбір у родині впливового воєводи Юрія Мнішека. Напевно, як і всі дівчата її віку, мріяла обручитися  із “принцом” і стати королевою.


Дмитрий Иоаннович, Лжедмитрий. Работа художника Шимона Богуша

Тому і погодилась на таку сумнівну пропозицію, як вийти заміж за самозванця Лже-Дмитрія І  і стати російською царицею. Навесні 1606 року разом з батьком і численним почтом, до якого входив навіть королівський художник Шимон Богуш, Марина виїхала з Самбора “покоряти” Москву. Там, після вінчання в  Успенському соборі Кремля із самозванцем Дмитрієм і одночасною коронацією (миропомазанням) в присутності московського патріарха вона царювала в Москві  рівно один тиждень.  На своє весілля вона отримала від московських бояр і свого чоловіка багато подарунків: одних коштовностей на суму 500 тисяч рублів і мільйон рублів грошима.  Після “медового тижня” стався палацовий переворот, і цариця Марина разом із чоловіком були скинуті з престолу боярином Василем Шуйським. Московські бояри змусили Марію віддати всі отримані  подарунки, коштовності і мільйон рублів в  обмін на життя!


Дмітрій І приймає послів.Шимон Богуш.

Однак московські бояри зробили величезну помилку, відпустивши Марину, яка віддала їм всі гроші та коштовності. Вони не оцінили її прихованих лідерських здатностей і честолюбних прагнень. Думали, що відпускають  додому, до неньки, смертельно залякану дівчину, зламану тюремним ув'язненням і не здатну більше постояти за себе. І в цьому страшно помилилися й гірко потім каялися, але було вже запізно. Тому що вони відпустили з московського ув'язнення не беззахисну дівчину, а законно обранумосковську царицю, славолюбну, впевнену, красномовну і чарівну жінку, здатну повести за собою і московських князів, і польських воєвод, і навіть непокірливих українських козаків! Тому Марина не поспішала додому і після ймовірної смерті й таємничого зникнення тіла свого чоловіка Лже-Дмитрія І, таємно обвінчалася із самозванцем Дмитрієм ІІ, нібито “упізнавши” в ньому свого зниклого “милого”.


Ежи Мнишек (1548 — 1613).Работа художника Шимона Богуша
За допомогою Польщі, Швеції та багатьох прихильників iз Росії вони понад десять років втримували свою “царську владу” в Твері та близько 20 північноросійських містах, серед яких Суздаль, Володимир, Ярославль, Вологда, Астрахань, та українських Чернігові, Путивлі. Російське суспільство розділилося на два табори: тих, хто не визнавав законності обрання московським царем Василя Шуйського, й тих, хто не визнавав законності обрання царем Дмитрія ( Лже-Дмитрія ІІ). У цій обставині  у найвигіднішому стані ставала позиція цариці Марини, тому що її, на відміну від  двох згаданих “царів”,  безперечно обрали за всіма канонами коронації на московський престол. Внаслідок цього протиріччя  розгорілася не бачена до того часу за своєю тривалістю і за своїми масштабами громадянська війна в Росії. Лише національно-визвольна  боротьба, яка почалася з народного ополчення на чолі з Мініним та Пожарським, спромоглась визволити російські міста і скинути  панування “царя-самозванця”.

Сігізмунд ІІІ Ваза - король Польщі, Великий князь литовський, Великий князь Руський, король Швеції.Работа художника Шимона Богуша
Після смерті Лже-Дмитрія ІІ Марина Мнішек поклала всі надії на свого сина та на свого нового оборонця козачого отамана Івана Заруцького, який мріяв стати фаворитом при “Московській Імператриці Марії”. Але, як відомо, все склалося інакше, і влітку 1613 року, втративши всіх своїх шанувальників і навіть власного сина Івана, Марина потрапила у полон до росіян. Вона померла в одиночному ув'язненні, коли їй виповнилося лише 25 років. Утім, вона все ж пережила свого “коронного суперника”, російського царя Василя Шуйського, зрадженого та відданого своїми ж боярами королю Сигізмунду ІІІ Вазі. Шуйський безславно помер у польському полоні у Варшаві.


Битва при Клушино. Шимон Богушович. До 1620. Львівська картинна галерея

Але після смерті Марини в 1613 році не скінчилося криваве “Смутное время”. Навпаки, смутаспалахнула з новою силою, охопивши  лівобережні українські землі. До конфлікту долучилися запорозькі козаки. Запорожці виступили на боці поляків, на підтримку сина Марини Мнішек “царевича Івана”. Не останню роль у прийнятті козаками цього непростого  рішення вочевидь зіграла та обставина, що сам гетьман Петро Сагайдачний був родом із Самбора.  Це підтверджують численні  писані джерела. Наприклад, ось що каже хроніст Єрлич  про Сагайдачного: "Не простого він був роду, але шляхтич з-під Самбора". Очевидно, він був особисто знайомий  з Мариною  та її батьком Юрієм Мнішеком. Можна припустити також, що Петро Сагайдачний,  який був не тільки великий український  полководець, а ще й великий патріот і дипломат, виступаючи на боці Мнішек, мав свої плани щодо післявоєнної розбудови українських земель.


Гетьман Петро Сагайдачний (1577—1622). Національний музей Історії України.
Фотографія Самвела Азізяна

Тому восени 1618 року козаки почали стрімкий наступ на Москву, оволодіваючи один за одним російськими містами, які стояли на шляху їхнього війська. Назустріч гетьманові, за наказом московського царя Михайла Федоровича, вирушило московське військо на чолі з боярином воєводою князем Дмитром Пожарським, що повинне було зупинити козаків біля міста Коломни і не дати їм можливості переправитися через річку Ока. Однак московському війську не вдалося виконати царського наказу. Козаки переправилися без перешкод. Ця несподівана обставина не на жарт налякала як росіян, так і союзних із запорожцями поляків. Тому останні поспішили укласти мирний договір з Московщиною. Лише польсько-російське (Деулинське) перемир’я врятувало Москву  від розгрому, коли у жовтні 1618 року 20 тисячне військо запорозьких козаків, на чолі з легендарним гетьманом Петром Сагайдачним, підступило під стіни Білокам'яної. А московські воєводи утекли з міста, тому що, за словами місцевого  літописця, “на них напав великий жах”. Цей стрімкий похід запорозьких козаків далі з побоюванням згадували всі наступні російські царі. Історики вважають, що саме ця страхітлива згадка про тріумфальний “московський похід” гетьмана Петра Сагайдачного зіграла свою фатальну справу, коли згодом імператриця Катерина ІІ пригадала про те  в Сенаті  і ухвалила рішення щодо розпуску Запорозької січі..

.

Хто ж була насправді Марина Мнішек — цариця чи авантюристка? На це питання є різні думки, але факт залишається: Марина, хоч і недовго, таки була  московською царицею!  Адже вона офіційно, з усіма церемоніями коронувалася в московському Кремлі й цілий тиждень протрималася на російському троні. Їй присяглися на вірність усі московські бояри, в тому числі й майбутній російський цар Василь Шуйський.

Чи була вона авантюристкою? Безумовно, так! Адже не кожна, навіть дуже честолюбна жінка насмілилася б на такий сміливий крок з постійним ризиком для життя. І це заради фантастичної мети, до якої вона йшла все своє коротке життя, незважаючи на втрати і загибель трьох своїх чоловіків і малолітнього сина.

Таку ось бурхливу історію може повідати стародавній портрет.  Історію запаморочливого підйому й падіння “Самбірської Попелюшки”, котра на якусь мить стала царицею, але мріяла й далі бути імператрицею!

І все ж таки, хоч як би її характеризували історики і сучасники, вороги й друзі, безсумнівно одне, що  московська імператриця Марина з маленького  містечка Самбір на Галичині була неординарною особистістю, гідною щирої поваги і однією з небагатьох славетних жінок минулих століть, що зуміли залишити свій яскравий слід у світовій історії.

Невідомо також, коли саме Шимон Богуш завершив  цей портрет. Під час Марининого царювання чи під час вигнання? Історія змовчує про це, але це наразі не так важливо. Для нас, сучасників, важливо те, що двірцевий художник славнозвісної Львівської художньої школи, галичанин вірменського походження Шимон Богуш, “посвячений” у таємниці польського королівського двору, в одному портреті зумів правдиво відобразити мить історії і донести її нащадкам. І якби здійснилася тоді заповітна мрія честолюбної галичанки Марини, виражена у цій картині, хто знає, як повернулося б надалі колесо української і всесвітньої історії...


Будинок родини Шимона Богуша у Львові на вулиці Вірменській.
Фотографія Самвела Азізяна

   Текстівки до мал.:

Мал.  №1.
Портрет Марини Мнішек.
Шимон Богуш 1606 р., полотно 208х132 см.
Мал. №2
Сигізмунд III Ваза (20.6.1566—30.4.1632р.), король Польщі ( 1587—1632р.), король Швеції ( 1592—1599р.),  Шимон Богуш 
Мал. №3
Марина Мнішек (1588—1613), московська цариця (1606—1613).
Граверний портрет 1606 р.
Мал.  №4
Василь  Іванович Шуйський(1552—1612), російський цар (1606—1610р.)
Мал.  №5
Лже-Дмитрій І ( ?—1606) , московський цар  (1605—1606).
Граверний портрет 1605 р.
Мал.  №6
Пам’ятник російським національним героям Мініну та Пожарському,
встановлений в Москві, біля собору Василя Блаженного.
Мал.  №7
Петро Кононович Конашевич-Сагайдачний (1570—1622 р.), Гетьман Війська Запорозького.

————
© Самвел Азізян, 2007.


Tags: Samvel Azizian Սամվել Ազիզիան
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments